ЛИЦАР НЕСКОРЕНОГО ПОКОЛІННЯ

  Василь Симоненко, поет і журналіст, увійшов в історію як знакова фігура у боротьбі за державний і культурний суверенітет України у другій половині 20 століття. Досі не відома доля значної частини його літературної спадщини, тому, що В. Симоненко одним із перших використав для поширення своїх творів так званий “самвидав” – його вірші не могли бути опубліковані й поширювались із рук у руки в машинописних і рукописних копіях.

  Поет народився у селі Беївці Лубенського району Полтавської області. Закінчив Факультет журналістики Київського університету в 1957 році.  Працював у газетах “Черкаська правда”, “Молодь Черкащини” і власним кориспондентом “Робітничої газети”.

  Писати вірші почав ще в студентські роки, але опублікувати їх в умовах жорсткої радянської цензури було неможливо. При житті В. Симоненка вийшов тільки поетичний збірник “Тиша й грім” та казка “Цар Плаксій та Лоскотон”. Однак твори поета ходили по руках і здобували все більшу популярність.

  Василь Симоненко не дожив навіть до тридцяти. Попри це його поезію досі вивчають, а його ім’я закарбовано на сторінках української літератури у розділі “Шістдесятники”.

 Із нагоди 90-ї річниці від дня народження видатного поета у бібліотеці Гусятинського фахового коледжу ТНТУ організовано книжкову виставку “Лицар нескореного покоління.”